Звернення стягнення на майнові права інтелектуальної власності у виконавчому провадженні

0

Intellectual-Property-Rights-638x425Світ поступово переходить до шостого технологічного укладу, прояви якого помітні вже сьогодні – безпілотні автомобілі складають 10% від загальної кількості автомобілів на дорогах США, проведена перша пересадка печінки, надрукованої на 3D-принтері, 30% корпоративних аудиторських перевірок проводить штучний інтелект, а за допомогою технології блокчейн зберігається 10% світового ВВП і збираються податки.

 

 

На наших очах розуміння прав власності, побудованих на римському праві, відходить у минуле.

 

Світ змінюється і, отже, зароджує нові суспільні відносини, пов’язані з технічним прогресом. Тому вкрай важливо сконструювати сучасне правове поле, завдяки якому держава зможе ефективно і якісно виконувати свої сервісні функції.

 

Гармонізації правових норм

Поступове розширення ринкових відносин і взаємодія українського бізнесу з міжнародним вимагають гармонізації правових норм. У свою чергу, необхідність більш повного залучення результатів інтелектуальної діяльності в цивільний оборот вимагає перегляду існуючих доктрин правового регулювання.

Розглянемо докладніше. Закон України «Про виконавче провадження» у статті 10 передбачає можливість звернення стягнення на майнові права, у тому числі, на корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної творчої діяльності, а також інше майно і майнові права боржника.

Однак на практиці питання про звернення стягнення на майнові права, а, особливо, на майнові права інтелектуальної власності (далі – МПІВ) є одним з найбільш суперечливих.

Чинне українське законодавство не має окремого порядку регулювання процесу звернення стягнення на МПІВ. На практиці бачимо відсутність розуміння реальної цінності МПІВ, суперечливість законодавчого регулювання обороту МПІВ і наявність прогалин в правовій доктрині щодо можливостей обороту МПІВ.

 

В умовах стрімкого розвитку технологій наявність МПІВ може бути фундаментом бізнесу боржника, а виняткові права на видання творів – приносити істотні доходи.

 

Причини звернення стягнення на МПІВ

З метою аналізу всієї проблематики заданої теми зупинимося на причинах звернення стягнення на МПІВ – звернення стягнення на все майно боржника в суперечках, безпосередньо не пов’язаних з правами інтелектуальної власності, і звернення стягнення на МПІВ в суперечках, пов’язаних з такими (наприклад, у разі застави МПІВ для забезпечення виконань вимог за умовами договору).

На сьогоднішній день фактично відсутні правові положення, які регламентують процедуру звернення стягнення на майнові права боржника. Тут ми стикаємося з проблемами загальноправової доктрини, а питання визнання майнових прав як майна – один з найбільш дискусійних.

Чинне українське законодавство передбачає звернення примусового виконання рішення, в першу чергу, на грошові кошти, цінні папери, а також на інше майно. У разі відсутності у боржника іншого майна, крім майнових прав у сфері інтелектуальної власності, державний виконавець стикається з низкою питань, які потребують законодавчого врегулювання.

Цивільний кодекс України у статті 190 передбачає, що майном, як особливим об’єктом, є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Однак МПІВ – особлива категорія і свого роду правова фікція, яка використовується при необхідності договірних відносин.

 

Сам факт наявності МПІВ ще не означає повної можливості їх використання, розпорядження і володіння, а тим більше звернення на них стягнення.

 

Позиція Європейського суду з прав людини тлумачить поняття «майно» в широкому сенсі слова, маючи на увазі не тільки володіння матеріальними цінностями, грошима та цінними паперами, але і володіння нематеріальними активами. Неоднозначність судової практики в сфері захисту МПІВ також не сприяє зміцненню довіри до даних прав як до активів.

 

Проблеми звернення стягнення в рамках виконавчого виробництва

Розглянемо основні проблеми звернення стягнення в рамках виконавчого провадження.

Перша проблема, з якою доводиться стикатися в ході виконавчого провадження, полягає в безпосередньому виявленні належних боржникові МПІВ, оскільки не всі об’єкти ІВ вносяться до реєстру.

Наприклад, досі відсутній реєстр авторських і суміжних прав. Причому, навіть у разі виявлення, що МПІВ належать боржникові, залишається відкритим питання обсягу реалізації даних прав.

Другий і найбільшою проблемою є добровільність реєстрації договорів.

Так, неможливо змусити автора твору продати виключні права на нього до тих пір, поки вони (права) не набудуть матеріального прояву, і неможливо проконтролювати, які і у якій кількості укладалися договори.

Виключне право на тираж популярного роману коштує в рази дорожче права одноразового видання. Однак без уточнення деталей при продажу на аукціоні можна ввести в оману потенційних покупців.

Також не вирішено чинним законодавством питання про накладення арешту на контрафактну продукцію (у разі, якщо відсутні договори на отримання майнових прав на видання або тиражування твору, воно є контрафактним і не підлягає арешту і опису).

Третя проблема МПІВ полягає в обмеженості термінів дії їхньої охорони, що в свою чергу може привести як до зниження вартості при продажі на аукціоні, так і до повної неможливості реалізації в разі закінчення терміну дії охорони МПІВ.

 

Чинне законодавство не встановлює, яким чином слід реалізовувати виняткові права, секрети виробництва, ноу-хау і інші майнові права у сфері інтелектуальної власності.

 

Крім перерахованого вище, відкритим питанням залишається продаж невиключних прав (наприклад, на одноразове видання книги) при можливості відчуження виключних прав.

Не можна заперечувати ліквідність таких прав як виключне право на твір, виключне суміжне право, виключне патентне право, виключне право на селекційне досягнення, виняткове право на товарний знак і виняткове право на комерційне позначення. Такі виняткові права набувають особливої цінності в умовах розвитку ринку IT-послуг, а також загальної інформатизації бізнесу.

По суті, норма, що передбачає право звернення стягнення на МПІВ у ході виконавчого провадження у разі спору, не пов’язаного з питаннями інтелектуальної власності, залишається декларативною.

Зміна і розвиток ринку інтелектуальної власності призводить до поступового введення в оборот МПІВ, і, як наслідок, до використання їх в якості заставного майна. В такому випадку, виникають питання, що стосуються процедури звернення стягнення на заставне майно у позасудовому порядку. МПІВ мають терміновий характер тому термін дії договору застави повинен бути обмежений терміном дії таких прав.

 

Виконавець фактично не наділений достатнім ступенем свободи для звернення стягнення на предмет застави.

 

Варто також відзначити, МПІВ, як права виключного майнового характеру, полягають в тому, що передача даних прав від власника до іншого особі можливо тільки на підставі договору в письмовій формі відповідно до ст. 1107 ЦК України (в повноваження виконавців не входить примус боржника до укладення договору про передачу МПІВ).

 

Висновок

Спільно з прогресивним вектором розвитку суспільних відносин, глобалізацією, впровадженням нових IT-технологій, світ змінюється і, відповідно, правові відносини трансформуються. Поширення комп’ютерної техніки знижує соціальне та конкурентне значення логіки і, отже, призводить до підвищення ролі творчого і образного мислення. І чим більше схожості ми спостерігаємо між правом інтелектуальної та приватної власності, тим важливіше стає розуміння того, що ключовим інструментом для регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності є не тільки і не стільки самі виняткові права, скільки визначення їх меж і меж.

 

 

Автори статті:

Директор ЮА “Абсолют”

Олександр Гладій

 

Адвокат ЮА “Абсолют”

Олександр Таламанчук

Залишити коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.