Запровадження медичної реформи змушує здійснити перегляд норм чинного кримінального кодексу.
Оскільки, як відомо, невідвертість покарання змушує особу більш поважно ставитися до своїх обов’язків, Верховна Рада України прийняла ряд законів, внаслідок яких система медицини радянського зразку зникне назавжди. Однак набувають актуальності такі питання як безоплатність медичної допомоги, що гарантована Конституцією, конфіденційність та професійність.
На перший погляд медична реформа не вносить жодних змін до чинного кримінального законодавства, однак запровадження нової системи охорони здоров’я істотно змінює обсяг захисту, який передбачено за КК України. І, незважаючи на те, що досі доведення та притягнення лікарів до відповідальності за спричинення смерті або тілесних ушкоджень різного ступеню важкості не набуло поширення, однак зміна загальної медичної системи призведе до більшого врегулювання прав та обов’язків, як пацієнтів, так і лікарів. В свою чергу це змусить стрімко розвиватись таку галузь права як медичне право, та в перспективі збільшиться кількість судових проваджень.
Чинний Кримінальний кодекс передбачає відповідальність медичних працівників за 17 складів злочинів, однак на нашу думку наведений перелік потребує доопрацювання та перегляду. Фактично чинний КК України побудований із розрахунку, що медицина охоплює виключно державну сферу та не враховує нові напрямки – такі, зокрема, як пластична хірургія, косметологічні та інші медичні послуги. На перший погляд відсутня необхідність ускладнення конструкції складу злочину – яка різниця з вини якого лікаря настала шкода здоров’ю. Однак, злочини у сфері медичного обслуговування є більш тонкою та делікатною сферою.
Перше із чим ми зіткаємось в ході здійснення медичної реформи – це розрізнення понять медична допомога, послуга з медичного обслуговування населення та домедична допомога.
В свою чергу, чинний КК України оперує таким поняттям як «професійний обов’язок» та «службовий обов’язок». Відсутність кореляції між наведеними поняттями надає можливості до недобросовісних маніпуляцій. Так, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» розуміє поняття медична допомога як обов’язкову та необхідну діяльність по збереженню життя і здоров’я та відокремлює його від поняття медичне обслуговування, під чим розуміється певний перелік послуг, які не є обов’язково необхідними для здоров’я. Так, зокрема при проведенні певних косметологічних послуг використовуються анестетики, які в поєднанні із іншими препаратами можуть спричинити смерть пацієнтки. Однак, не завжди косметологічні послуги надаються саме лікарями, що унеможливлює відповідальність за шкоду, яка фактично спричинена внаслідок медичної маніпуляції.
Наступним суперечливим фактором медичної реформи є можливість отримання медичної ліцензії ФОП, який не має медичної освіти. Спрощуючи порядок ліцензування у сфері медицини начебто надається можливості для розвитку бізнесу. Однак, чинний КК України містить статтю 138, яка передбачає покарання за зайняття лікувальною діяльністю особою, яка не має належної медичної освіти.
Так само проблемою видається відсутність кореляції між поняттям «лікувальна діяльність» та іншими термінами, які наявні в чинному законодавстві. Надаючи можливості до ведення приватної практики ФОП, які мають профільну медичну освіту, та ФОП, які не мають відповідної освіти, проте надають медичні послуги створюється ситуація, за якою пацієнта або ж споживача медичних послуг можна досить просто ввести в оману. За таких умов здається необхідний достатній та якісний захист життя і здоров’я пацієнтів в межах кримінального законодавства.
Чинна медична реформа передбачає також зміни у принципах фінансування, зокрема запровадження принципу «гроші ходять за пацієнтом» та диференціації послуг, які будуть повністю оплачуватись державою. Зважаючи на наведені новели потребує перегляду і уточнення ст. 184 ККУ, яка передбачає порушення права на безоплатну медичну допомогу. За своїм складом вона передбачає відповідальність за незаконну вимогу оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я та незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів. Доцільність наведеної статті існує у випадку наявної уніфікації обов’язкових послуг, які мають бути безкоштовними для населення та стандартизації закладів, які в обов’язковому порядку надають такі послуги. За інших умов положення даної статті будуть залишатися декларативними, а пацієнту завжди може бути відмовлено в наданні повністю безоплатної медичної допомоги, оскільки державні та комунальні заклади матимуть змогу самостійно встановлювати перелік платних послуг.
Тісна співпраця українських лікарів та закладів охорони здоров’я із зарубіжними колегами також потребує переосмислення змісту ст. 141 -142 ККУ, якими передбачається відповідальність за проведення клінічних випробувань та дослідів над людиною.
Наразі, перелік медичних препаратів, клінічні випробування яких відбуваються в Україні, невпинно збільшується, зокрема проводяться досліди щодо ефективності тих препаратів, які вільно продаються в аптеках. За таких умов права громадян на доступ до безпечних ліків можуть порушуватися. Не говорячи про непоодинокі проведення досліджень без належного дотримання процесуального порядку, зокрема відсутності інформованої згоди пацієнта на вживання ліків, щодо яких проводяться дослідження.
Введення новел за медичною реформою так само провокує нагальну потребу в оцінці якості захисту пацієнтів за КК України. Зокрема, зараз відбувається перехід від радянського зразку медицини «авторитетів» до медицини європейського зразку, а саме доказової або ж протокольної медицини.
Та відкритими залишаються:
- питання відповідальності лікаря, який здійснив призначення лікування за стандартизованим протоколом, однак внаслідок лікування було завдано шкоду життю і здоров’ю пацієнта;
- співвідношення права на таємницю про стан здоров’я та нерозголошення відповідної інформації у зв’язку із формуванням єдиного електронного реєстру, а також здійснення оплати за кожного конкретного пацієнта.
Зважаючи на вищенаведене положення чинного КК у сфері злочинів щодо медичного обслуговування потребує змістовного перегляду. А саме: наявна прогалина щодо завдання шкоди життю і здоров’ю пацієнта внаслідок надання медичних і косметологічних послуг, які не пов’язані безпосередньо із лікуванням хвороб. Потребує також розширеного захисту сфера фармацевтичної справи, зважаючи поширення можливостей до продажу і виготовлення ліків.
Особливої уваги потребує забезпечення Конституційного права на безоплатну медичну допомогу, зокрема перегляд можливостей держави та стандартів якості наданої допомоги. Таким чином, розвиток кібермедицини, застосування інтернету для встановлення діагнозу та здійснення призначень, розвиток нових медичних технологій та стандартизація і юридизація медичної діяльності повинна призвести до вивчення зарубіжного досвіду та розширення сфери кримінального захисту.
Автори статті:
Директор ЮА “Абсолют”
Олександр Гладій
Адвокат ЮА “Абсолют”
Олександр Таламанчук