English version
of SME platform

Туризм на Донбасі: перспективний бізнес і вільна ніша. Історія Яни Синиці

0

5a0171afb3ed4Яна Синиця змушена була переїхати із Донецька у селище Крива Лука. Незважаючи на складні події на сході, підприємиця не закинула улюбленої справи – туризму, а тому із впевненістю руйнує стереотипи про непривабливий для туристів Донбас.

З чого розпочався ваш туристичний бізнес?

Так склалося, що я закінчила Інститут туристичного бізнесу, цим я займаюсь все свідоме життя, бо відразу після завершення інституту (наприкінці 90-их років), я почала працювати. Тоді ще ніхто не знався на внутрішньому туризмі: тоді багато любили робили візи, бо були чартери в Туреччину. Тобто туризм тільки-тільки почав розвиватися. Незважаючи на те, що внутрішній туризм був дуже непопулярною для Донбасу темою, я вирішила займатись саме ним. Київські партнери мені радили, щоб я вчилась приймати гостей до себе.

Продавати тури за кордон було дуже просто: вже з’явилися оператори, тут купуєш, там продаєш, нічого особливого, але коли треба було розробити маршрут по області, а потім залучити людей, це було складно і цікаво водночас. Далі було Євро-2012 і стало вже більше всім зрозуміло, що є що подивитись, треба розвивати, треба долучатись до такої загальної, спільної роботи.

Дуже багато турів робили для своїх, я розуміла, що не приїде ніхто з Києва чи зі Львова, поки ми самі не почнемо цінувати своє. Не знаю, наскільки мені це вдавалося, але я розумію, що це була така маленька робота по великому рахунку, тому що, якщо би це робилося на державному чи регіональному рівні, то може був би інший результат. Дуже багато робилося під Євро, бо бізнес-туристи, які приїжджали в Донецьк, хотіли подивитись, а що є таке на Донбасі. А потім все закінчилось.

Як появилась Крива Лука у вашій туристичній справі?

У мене тут була розташована дача і я сюди завжди приїжджала відпочити. Потім Крива Лука стала вже нашою домівкою. Може б, якби її не було, то б поїхали у якесь велике місто і там би себе знайшли. Чекали поки все закінчиться, не закінчилось. Тут дуже гарна природа, незважаючи на таку загальну картинку Донбасу, то північна частина дуже зелений і привабливий край. Я вважаю, що коли ми будемо знати своє, любити, ми і до інших поїдемо зі своїм потенціалом.

Скажіть, чи були якісь вагання, сумніви, що обрали саме Криву Луку, а не поїхали, наприклад, у якийсь обласний центр, який більше вважають “туристично привабливим”?

Так, і були, і є сумніви. Але є речі, які треба просто робити, тому що треба. На сьогодні, у Донецькій області є виклики і є куди далі рухатись. І так, як нас навчали на семінарі із креативних індустрій, що бувають періоди, коли є перехід з промислової економіки до креативної. Я зараз бачу, що саме тут і зараз це відбувається. У нас є перша об’єднана територіальна громада, Лиманська, і зараз ми приступили до створення стратегії розвитку. Я сподіваюсь, що там туризм теж займе своє місце.

Ваше продумування туристичних маршрутів і інші кроки у розвитку внутрішнього туризму, усе трималося на вашому ентузіазмі чи знаходилися однодумці?

Раніше не було браку у спеціалістах, транспорті, харчуванні, їх просто треба було об’єднати, продумати логістику, дати рекламу, набрати туристів, отримати зворотній зв’язок і т. п. Моє завдання полягало саме в організації, але для того, щоб організувати – має вже щось бути. Зараз дуже важко, бо тут фактично нічого немає: місця відпочинку нема, маршрутів нема, з транспортом теж питання. Важко організувати те, чого нема. Але щодо сприяння, то всі в один голос стверджують, що місця гарні, треба робити і у нас розпочався такий об’єднуючий процес. Будемо запрошувати представників зеленого та сільського туризму, бо поки що заробляти немає на чому. Я продаю ті маршрути, які в мене були раніше, – наприклад, сплави на катамаранах, які були і до цього. Саме по Кривій Луці ще йде підготовча робота.

Якщо зараз хтось хоче поїхати в Криву Луку, що можете запропонувати у якості туристичного маршруту?

Ми пропонуємо короткостроковий візит, є сплави, відвідини геологічного об’єкту, проводимо фітотури та фототури. Ці візити одноденні, дводенні для груп поки не можемо робити.

Хто є вашими клієнтами: місцеве населення, загалом мешканці України чи іноземні туристи?

Я орієнтуюсь на своїх земляків, тому що вони перші в черзі і хочуть відвідати цікаві міста, які є поряд з ними. Також плануємо запускати корпоративні маршрути: якщо ми зробимо відповідну інфраструктуру, то тут можна буде проводити корпоративи, заходи із тімбілдингу. Орієнтуємось на мешканців сусідніх Харківської та Луганської областей.

Наскільки взагалі внутрішній туризм є привабливим із сторони бізнесу? Чи реально в Україні заробляти на цьому?

Думаю, що реально це з чимось поєднувати, тому що тема туризму загалом дуже широка. Наприклад, агротуризм. Якщо людина робить сири або вирощує якісь рослини, чому б не показати ці процеси. Скажу так: людям завжди цікаво подивитись, як працюють інші. Чому б не подивитися, як вирощують пшеницю, а потім, як вона перетворюється на хліб? Я думаю, що, поєднуючи разом з основною справою, можна заробляти. Туризм не може існувати окремо від чогось. Має бути бренд. Треба шукати щось, чим вигідно будемо відрізнятись від інших об’єктів. А якщо не будемо робити нічого особливо, то навряд чи вийде. У Донецьку ми збирали людей і кудись возили, а тут все перевернулося навпаки, мені треба щось зробити тут таке, щоб приймати людей. Це можна, але це важко, треба з усіма налагоджувати роботу.

Які у вас ще є плани, може ще якісь регіони хочете відкривати для туристів?

Ні, бо поки немає туристів і відповідної інфрастуктури, щоб відвідувати кілька міст. Мені дуже хочеться їздити по турах, вивчати досвід, але ми теж повинні щось везти з собою, щоб це був рівноцінний обмін.

Які ви бачите проблеми і виклики для внутрішнього туризму в Україні з різних сторін – і з боку підтримки влади і зацікавленості самих українців?

Викликів є багато: загальний стан, політична і економічна криза, для туризму нема свого місця в державі, немає профільного міністерства. Але вже є певний прогрес, добре, що подивилися на туризм як на сектор економіки, який має приносити прибуток. Але перед тим, як він буде приносити дохід, треба докласти зусиль. Я не можу це координувати, бо я підприємець, я не можу мати вплив, як державний орган, щоб зібрати всіх разом. Якщо ми говоримо про туризм, ми маємо продумати максимальну зручність для туриста в пересуванні, харчуванні, відпочинку, поки немає системності. Усі кажуть, що от приїжджаєш у Львів, як там усе продумано, а я кажу, що це “вишенька на торті”, тому що, щоб зайняти людину на тиждень у Львові, багато організацій доклали до цього зусилля, щоб зараз це виглядало саме так. Ну Львів зробив, то і ми можемо колись зробити свій бренд.

Які поради можете дати тим, хто змушений був через війну відмовитись від улюбленої справи, а тепер вагається, чи вертатись до неї чи ні? Що вам дозволило не покидати свою власну справу?

Це складне і спірне питання. Ніхто б не знав, як би склалося, якщо б не було де жити. Тому що я живу таки в своєму будинку і це дає мені 80% сил і впевненості. Єдине що знаю, що коли людина займається улюбленою справою, вона не працює. Думаю, що можна перетворити улюблену справу в бізнес. Я постійно бачу такий симбіоз якихось суміжних спеціальностей, воно дає гарний результат, тому що все інноваційне створюється на стику двох сфер. Можливо, та діяльність, якою людина займається, не має зараз такого попиту, можливо, варто комбінувати з чимось, зробити щось більш оригінальне. Має велике значення психологічний стан людини, наприклад, я ці події сприйняла як мій шанс прожити інше життя.

Спілкувалась Ірина Баран

Матеріал підготовлено в рамках Кампанії солідарності, що є частиною проекту “Містки громадської активності” та підтримується Європейським Союзом та Національним фондом підтримки демократії США.

[Голосів: 0    Середня оцінка: 0/5]

Comments:

Напишіть відгук

Щоб відправити коментар, маєте увійти на сайт.